Усі неповнолітні мають право на певні пільги щодо робочого часу, заробітної плати та надання відпусток. Зокрема, для всіх працівників, які ще не досягли 18 років, чинним законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу. Так, якщо для дорослих працівників нормальна тривалість робочого часу відповідно до частини першої статті 50 КЗпП становить 40 год. на тиждень, то підлітки у віці до 16 років не повинні працювати понад 24 год. на тиждень, а працівники віком від 16 до 18 років — понад 36 год. на тиждень (п. 1 частини першої ст. 51 КЗпП). Разом з тим заробітна плата неповнолітнім працівникам при скороченій тривалості їхнього робочого часу виплачується в такому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій, які працюють у звичайному (повному) режимі робочого часу. Тобто працівники-підлітки, хоч і працюють, порівняно з дорослими, протягом меншого проміжку часу, але мають право на оплату своєї праці у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

Тривалість же робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини зазначеної вище максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку.

Оскільки учні, які працюють, можуть мати неоднаковий вік, то й половина максимальної тривалості їхнього робочого часу буде дорівнювати або 12 год. (для осіб у віці до 16 років), або 18 год. (для осіб у віці від 16 до 18 років) на тиждень). Ця тривалість робочого часу не є тривалістю скороченого робочого часу — це передбачена законодавством максимальна тривалість неповного робочого часу для зазначеної категорії працівників. Через це й робота учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, оплачуватиметься пропорційно відпрацьованому ними часу — тобто при вказаній тривалості робочого часу працівникам виплачуватиметься не повна тарифна ставка, а лише її половина (чи відповідна менша її частина, якщо тривалість робочого часу учнів буде меншою від установленої законодавством максимальної межі).

Щодо щорічних відпусток, то відповідно до частини першої статті 195 КЗпП їх надають неповнолітнім працівникам у зручний для них час. Щоправда, це не означає, що працівник-підліток вправі у будь-який час вимагати від роботодавця надання відпустки. Складаючи графік відпусток, роботодавець і профспілковий орган зобов’язані враховувати побажання неповнолітнього працівника щодо часу надання йому відпустки. Тривалість же щорічної відпустки згідно з частиною другою статті 75 КЗпП та частиною восьмою статті 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР становить для неповнолітніх працівників 31 календарний день. Відпустка такої тривалості надаватиметься працівникові лише за той період роботи, поки йому виповниться 18 років, — після досягнення цього віку щорічна основна відпустка обчислюватиметься вже з розрахунку 24 календарних дні. Крім того, за перший рік роботи працівникам, котрим не виповнилося 18 років, мають бути надані за їхньою заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на цьому підприємстві щорічні відпустки повної тривалості. Якщо ж неповнолітнього прийняли на роботу після затвердження графіка відпусток, час надання йому щорічної відпустки за перший рік роботи, враховуючи його побажання, роботодавець повинен установити, доповнивши графік відпусток, за узгодженням з профспілковим комітетом підприємства. При цьому відпустка має бути надана неповнолітньому працівникові у повному обсязі, а не пропорційно відпрацьованому ним часу.

Відповідно до статті 196 КЗпП для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб, котрим не виповнилося 18 років. Відмовляти у прийнятті на роботу і професійному навчанні на виробництві зазначеним особам, направленим у рахунок броні, забороняється — така відмова може бути оскаржена в суді.

 

До речі, у статті 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року № 2998-ХІІ передбачається встановлення квоти робочих місць для працевлаштування молоді. В разі відмови у прийнятті на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти передбачається стягнення з підприємств, установ та організацій штрафу у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову. Ці кошти спрямовують до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовують для надання роботодавцям дотацій на створення додаткових робочих місць для молоді та її професійну підготовку. Разом з тим слід зазначити, що під терміном «молодь» маються на увазі громадяни України віком від 14 до 35 років (ст. 1 Закону № 2998). Отже, коло осіб, яких підприємства зобов’язані приймати на роботу у рахунок броні (квоти), порівняно з положеннями статті 196 КЗпП суттєво розширено.

Авторизація